• Оновлена країна

Карантин і Демократія: що спільного


Крайні 20 років нам вселили у свідомість, що демократія, це найліпша форма політичного правління, бо вона (демократія) спрямована на захист прав та свобод людини (громадянина) й саме демократичний політичний режим є найефективнішим з існуючих режимів, де людина, її життя і свобода є найважливішими цінностями й основою співіснування суспільства та влади.

Ми не будемо торкатися політичних прав, зміни влади, свободи слова та інших атрибутів демократичного правління, а розглянемо лише об’єм громадянських прав, задекларованих і загально визначених, як демократичні.

Західне суспільство, де процвітає ліберальна демократія, офіційно має повноту будь-яких прав і свобод, на практиці ж політичні еліти делікатно обмежили участь громадян у політичних процесах, відділивши еліти від «ліберального пролетаріату».

Свобода, у західно-культурному сучасному вимірі, це задоволення базових потреб більшості, фактична рівність їх доходів та можливостей й повна залежність громадян від фінансово-кланової системи, що створена й підтримується правлячими елітами ізольовано від участі більшості. Це добре видно на прикладі доступу пересічних громадян до освіти, медицини, політики. Західним світом вже давно управляють лише гроші. Не культура чи освіта, не досягнення загального блага, а гроші. Саме від їх кількості залежить рівень освіти, медичної допомоги, соціальний статус тощо. Які інституції в країнах т.зв. повної демократії дбають про суспільне благо? І що таке для ліберальної капіталістичної культури – суспільне благо? У чому це «суспільне благо» відображається? Можливо хтось зможе відповісти ґрунтовно на ці питання…

Але ця стаття не про поганий західний світ й не про популяризацію «русского мира». Ми хочемо звернути увагу на кризу сучасної демократії, яка все більше й більше не відповідає первинним нормам та стандартам, віддаляючись від образу т.зв. класичної демократії на засадах якої будувалися, приміром, США, Канада, Австралія чи країни ЄС.

Права та свободи громадян сьогодні легко можна обмежити запровадженням необґрунтованих й руйнівних карантинних заходів. Заборона збиратися більше 2-х осіб, заборона виходити з помешкання, заборона пересування, запровадження дистанційного навчання, тотальне тестування, контроль дистанції, контроль пересування – суцільні заборони та контролі. Офіційно, все це робиться з метою збереження найбільшої цінності демократії – людського життя. Але чи так це насправді? Чи дійсно обмеження прав та свобод громадян сприяють захисту їх життя та здоров’я? І чи можна такі заходи вважати демократичними?

Відомо, що людство дожило до цього часу завдяки еволюціонуванню імунної системи (перш за все) та розвитку класичної медицини і науки (з’явилася не так давно з точки зору історії людства). Колись давно люди помирали від ГРВІ, але з часом, наш організм навчився долати багато бактерій і вірусних інфекцій, завдяки чому, сьогодні, коли у когось грип, вже навіть швидка не приїжджає, а лікар телефоном радить сидіти вдома й пити чай.

Ізоляція людства від COVID-19 не посилить нашу здатність протидіяти вірусу, а навпаки, буде робити послідуючі покоління вразливими перед цією інфекцією. Якщо хтось вважає, що усіх людей на планеті можна вакцинувати, спочатку ознайомтеся зі світовою статистикою вакцинованих від чуми чи холери й усі сумніви будуть розвіяні. До того ж, противірусні вакцини не є достатньо ефективними й не дають повної гарантії безпеки.

Тож, примусові обмеження прав і свобод, не лише протирічать базовим засадам демократії, а й негативно впливають на еволюційний розвиток людства, імунної системи, здатності організму самостійно протидіяти зовнішнім загрозам.

Як у даному випадку повинні були діяти уряди демократичних країн: інформувати громадян про потенційну загрозу, рекомендувати, попереджати, тестувати, лікувати, але не забороняти пересуватися чи працювати.

Завтра цей прецедент використає недобросовісний якийсь уряд заради власних політичних цілей, поширивши на території власної держави якусь заразу. При цьому посилатися він буде саме на загальносвітову практику протидії пандемії.

Друзі, обмеження конституційних/демократичних прав громадян на пересування, працю, освіту, здоров’я тощо, це не демократія, де влада належить більшості. Це автократія, або, принаймні, влада обмеженого кола осіб, які самостійно, без участі більшості, приймають рішення щодо заборони, контролю, насильства і т. ін. щодо громадян, добробут і свободи яких ці уряди повинні захищати.

0 перегляд0 коментар