• Оновлена країна

Паризька декларація: «Європа, в яку можна вірити»


Промайнуло три роки, але за цей час жодне загальнонаціональне

ЗМІ не оприлюднило ні цю, ні наступну Паризьку декларацію.

Зверніть увагу на висновки і рекомендації провідних світил

світової науки, які й сьогодні не втратили своєї актуальності

З найкращими побажаннями,

Володимир Тарасюк


https://zbruc.eu/node/72673


В травні 2017 року група консервативних вчених та інтелектуалів зустрілася в Парижі. Вони були об'єднані загальною тривогою про нинішній стан європейської політики, культури, суспільства — і насамперед стан європейського розуму і уяви. Через ілюзії і самообман ідеологічних перекручень Європа розтринькує свою величну цивілізаційну спадщину.

Замість того, щоб просто ламати руки в безплідній тривозі або додати ще один фоліант до багатої колекції публікацій, що діагностують "занепад Заходу", паризькі учасники вважали важливим зробити заяву – і зробити це публічно. Вони висловили свою прихильність до "справжньої Європи", і зробили це з причин, які можуть бути визнані всіма. При цьому необхідно насамперед дати собі звіт про цю справжню Європу, приховану під модною абстракцією нашої епохи.

Результатом стала "Європа, в яку можна вірити". Ця Паризька декларація — дзвін заклику до нового розуміння і усвідомлення справжнього генія Європи. Це заклик до народів Європи активно відновлювати найкраще, що є в нашій традиції, і разом будувати мирне, надійне і шляхетне майбутнє.

Європа – це наш дім

1. Європа належить нам, а ми належимо до Європи. Її землі є нашим домом: іншого не маємо. Причини, чому ми любимо Європу, перевершують нашу здатність пояснити чи виправдати нашу прив’язаність до неї. Це пов’язане із спільною історією, надією і любов’ю. Це пов’язане із звичкою. Моментами пафосу і страждань. Надихаючого досвіду примирення і обіцянки спільного майбутнього. Звичайні пейзажі та події мають для нас особливе значення – для нас, але не для когось іншого. Дім – це простір, де все є знайомим і де буде для нас місце незалежно від того, куди нас занесе. Такою є справжня Європа – наша дорогоцінна і незамінна цивілізація.

Нам загрожує фальшива Європа

2. Однак над Європою – з усім її багатством і неймовірністю – нависла загроза внаслідок помилкового розуміння самої себе. Ота фальшива Європа вважає, що у своєму теперішньому вигляді вона є вінцем нашої цивілізації; але насправді вона хоче захопити наш дім. Вона має схильність до перебільшень, а також спотворює справжні європейські чесноти, в той же час сама є сліпою на власні недоліки. Будучи самовдоволеною – оперуючи однобічними карикатурами на нашу історію – фальшива Європа вперто тримається упередженості до власного минулого. Її промоторами є сироти з власного вибору, люди, які стверджують, що сирітство – бути бездомним – є якимось шляхетним досягненням. Таким чином, фальшива Європа пишається тим, що вона є прототипом універсальної спільноти, яка насправді не є ні універсальною, ні спільнотою.

Фальшива Європа є утопічною і деспотичною

3. Лідери фальшивої Європи одержимі забобоном неминучого прогресу. Вони переконані, що історія на їхньому боці, і ця віра сповнила їх гординею і зарозумілістю. Тому вони неспроможні усвідомити помилки того постнаціонального і посткультурного світу, який вони самі конструюють. Ба більше, вони нічого не знають про справжні джерела людської гідності, яку вони на словах так високо цінують. Вони іґнорують і навіть відхиляють християнське коріння Європи. І в той же час дуже стараються, щоб не образити мусульман, які, за їхнім уявленням – охоче приймуть їхній секулярний мультикультурний світогляд. Загрузла в упередженості, марновірстві та невігластві, засліплена порожніми, безкритичними візіями утопічного майбутнього, фальшива Європа автоматично тлумить всяке заперечення. І робить це, звичайно, в ім'я свободи і толерантності.

Мусимо захищати реальну Європу

4. Ми заходимо в глухий кут. Найбільшою загрозою для майбутнього Європи не є ані російський авантюризм, ані мусульманська імміґрація. Справжньою небезпекою є задушливі обійми, в яких фальшива Європа тримає нашу уяву. Народи і спільна культура вихолощуються ілюзіями і самообманом стосовно того, чим Європа є і чим повинна бути. Ми обіцяємо, що будемо протистояти цим загрозам нашому майбутньому. Ми будемо зберігати, підтримувати і захищати фактичну Європу – ту, до якої ми всі насправді належимо.

* * *

Солідарність і громадянська лояльність заохочують до активної участі

5. Справжня Європа очікує і заохочує до активної участі у спільному проекті політичного і культурного життя. Солідарність є одним з європейських ідеалів, вона базується на визнанні сукупності законів, застосовуваних до всіх, але обмежених у своїх вимогах. Це визнання не обов'язково здійснюється у формі представницької демократії. Проте наші традиції громадянської лояльності є відображенням наших політичних і культурних традицій, незалежно від їхньої форми. В минулому європейці боролися за все більшу відкритість політичних систем для загальної участі – і ми по праву пишаємося цією історією. Ця боротьба нерідко набувала форми відкритого повстання, але, незважаючи на це, наші предки визнавали, що навіть при несправедливостях і недоліках давніших традицій ці традиції є нашими. Така відданість реформам робить Європу місцем, що прагне щораз більшої справедливості. Цей дух прогресу породжується з любові та прив’язаності до наших батьківщин.

Ми не пасивні піддані

6. Європейський дух єдності уможливлює взаємну довіру в публічному просторі – навіть якщо ми чужі між собою. Громадські парки, ринкові площі та широкі майдани наших міст і містечок є виразниками європейського політичного духу: наше життя є спільним і спільною є res publica. Ми приймаємо, що нашим обов'язком є відповідальність за майбутні долі наших суспільств. Ми не є пасивними підданими деспотичної влади, світської чи церковної. Ми також не є безсилими стосовно невблаганних історичних процесів. Бути Європейцем означає посідати політичну та історичну суб'єктність. Це власне ми є авторами нашої спільної долі.

Національна держава є ознакою Європи

7. Справжня Європа є спільнотою народів. Ми маємо власні мови, традиції і кордони. Проте завжди – навіть коли поміж собою не погоджувалися або вели одні з одними війни – ми відчували взаємну пов’язаність. Ця єдність у різноманітності здається чимось природним, а водночас чимось незвичайним і цінним, бо насправді вона не є ані природною, ані неминучою. Найзагальнішою формою політичної єдності у різноманітності є імперія, яку – після падіння Римської імперії – войовничі європейські королі протягом століть намагалися відтворити. Спокуса імперської форми триває, але перемогла ідея національної держави – системи, яка поєднує в собі універсальність із суверенністю. Таким чином, національна держава стала розпізнавальною ознакою європейської цивілізації.

Ми не підтримуємо примусової єдності

8. Джерелом гордості національної спільноти є те, що вона управляє на власний розсуд, також пишається великими досягненнями свого народу в галузі мистецтва чи точних наук – але конкурує з іншими народами, іноді на полі бою. Взаємні війни завдали Європі багато – часто жорстоких – ран, але ніколи не поставили під загрозу її культурної єдності. Було якраз навпаки: одночасно із створенням і відокремленням національних держав спільна європейська ідентичність ставала чимраз сильнішою. Жахливе кровопролиття світових воєн двадцятого століття пробудило в нас велику рішучість, щоб поважати спільну спадщину. Це свідчить про глибину і силу європейської цивілізації, яка є космополітичною в правильному розумінні цього слова. Нашою метою не є примусова імперська єдність. Навпаки: європейський космополітизм вимагає, щоб патріотична любов і громадянська лояльність спонукали нашу відкритість на широкий світ.

Християнство сприяло єдності культур

9. Справжня Європа була позначена християнством. Універсальна духовна влада Церкви зробила можливою культурну єдність Європи, і зробила це без політичного примусу. Завдяки цьому громадянські лояльності до окремих країн могли розвиватися всередині спільної європейської культури. Характерною ознакою європейського життя стала автономія того, що ми називаємо громадянським суспільством. Понад те, християнська доктрина не поширює своїх вимог на всі сфери життя, що дає змогу забезпечити і шанувати різноманітні світські права народів без загрози нашій європейській єдності. Не випадково, що одночасно із кризою християнства в Європі знову роблять кроки, спрямовані на створення політичної єдності – імперії грошей і регулювання, яка маскується сентиментами псевдорелігійного універсалізму, а насправді є конструктом Європейського Союзу.

Християнські корені зміцнюють Європу

10. Справжня Європа визнає однакову гідність кожної людини, незалежно від її статі, раси чи соціального становища. Це також виростає з наших християнських коренів. Наші шляхетні чесноти, поза всіляким сумнівом, становлять собою християнську спадщину: чесність, співчуття, милосердя, здатність прощати, умиротворення та любов до ближнього. Це, власне, християнство – роблячи акцент на любові і взаємній вірності – безпрецедентним чином змінювало стосунки між чоловіками і жінками. Шлюб дає змогу  розквітати у взаємній спільноті як жінкам, так і чоловікам. Більшість самопосвят ми чинимо заради нашого подружжя і наших дітей. Цей дух жертовності також є внеском християнства в культуру Європи, яку ми любимо.

Класичні коріння надихають прагнути досконалості

11. Справжня Європа постійно живиться також і класичною традицією. Ми ототожнюємо себе з творами античних авторів Греції і Риму. Будучи європейцями, ми прагнемо досконалості, вінця класичних чеснот. В минулому бажання досягти вищості іноді призводило до жорстокого протистояння. Але прагнення досконалості у своєму найкращому вигляді спонукає жінок і чоловіків Європи до розвитку – до створення незрівнянних мистецьких творів чи до вражаючих проривів у науці і техніці. Справжня Європа зберегла пам'ять як про велич римської чесноти поміркованості, так і про грецьку гордість громадянської активності і дух філософських диспутів. Вони також становлять нашу спадщину.

Європа є спільною справою

12. Справжня Європа ніколи не була ідеальною, а прихильникам фальшивої Європи не слід дорікати за їхнє прагнення до розвитку і реформ. Після 1945 і 1989 років досягнуто чимало успіхів, гідних похвали і пошани. Адже наше спільне життя є живим проектом, а не закостенілою спадщиною. Однак Європа повинна базувати своє майбутнє на відновленій прихильності до найкращих традицій, а не на вдаваному універсалізмі, який вимагає забуття і відречення від самих себе. Європа не почалася від Просвітництва. Європейський Союз не є остаточною формою розвитку нашого дому, який ми так любимо. Справжня Європа є – і завжди буде – спільнотою народів, які іноді здаються провінційними (подекуди надмірно), але вcе ж таки їх об'єднує духовна спадщина, про яку ми сперечаємося, яку розвиваємо, в якій разом беремо участь і яку любимо.

* * *

Ми втрачаємо наш дім

13. Справжня Європа в небезпеці. Всі наші досягнення – національний суверенітет, спротив імперії, космополітизм у гармонії із громадянською любов'ю, християнський ідеал доброго й гідного життя, глибоке усвідомлення класичної спадщини – вислизають нам з рук. У той час як покровителі фальшивої Європи конструюють свою штучну релігію загальних прав людини, ми втрачаємо наш дім.

Фальшива свобода домінує

14. Фальшива Європа хвалиться надзвичайною відданістю людській свободі. Однак ця свобода є дуже однобокою. Вона визначає себе як визволення від усіляких обмежень: сексуальна свобода, свобода самовираження, свобода "бути собою". Покоління 68-го вважає, що ці свободи є цінними трофеями перемоги, вирваної колись в режиму репресивної культури. Революціонери 60-х років вважають себе великими визволителями, шляхетні моральні досягнення котрих заслуговують на вдячність усього світу.

Індивідуалізм, ізоляція та безцільність cтають всезагальними

15. Але для молодих поколінь європейців реальність несе значно менше позолоти. Лібертинський гедонізм часто викликає нудьгу і глибоке почуття марноти. Інститут шлюбу слабшає. Бурхлива стихія сексуальної свободи нівечить глибокі прагнення молодих людей мати подружжя і родину. Свобода спотворює найглибші прагнення наших сердець і стає прокляттям. Видається, що наші суспільства занурюються в індивідуалізм, ізоляцію та безцільність. Замість свободи маємо пусту підпорядкованість культурі споживання та медіа. Треба сказати правду: покоління 68-го знищувало, а не будувало. Воно створило порожнечу, яку зараз заповнюють соціальні мережі, дешевий туризм і порнографія.

Ми є регульовані і керовані

16. Всупереч гучному вихвалюванню надзвичайною свободою європейців, їхнє життя стає щораз більше регламентованим. Правила – які часто продукують безликі технократи в союзі із потужними інтересами – регулюють наші трудові відносини, наші ділові рішення, нашу освітню кваліфікацію, наші новинні чи розважальні медіа. Нині Європа намагається звузити вже існуючі закони стосовно свободи слова, базової європейської свободи, в якій виявляється свобода совісті. Однак тут не обмежується ні вульгарність, ані інші атаки на пристойність в суспільному житті. Замість цього європейські правлячі класи прагнуть обмежити політичну свободу слова. Політиків, які говорять незручну правду про іслам та імміґрацію, тягають по судах, а політкоректність накладає табу на погляди, які піддають сумніву статус-кво. Фальшива Європа аж ніяк не закликає до культури свободи. Вона підтримує накинуту ринком культуру гомогенності і політично вимушеного конформізму.

Мультикультурність є нереальною

17. Фальшива Європа пишається також безпрецедентною відданістю ідеї рівності. Стверджує, що бореться за бездискримінаційність та інклюзивність всіх рас, релігій та ідентичностей. Хоч в цій царині і був досягнутий справжній прогрес, але й тут маємо утопічний відрив від реальності. Вже протягом кількох поколінь прагнемо реалізувати великий проект мультикультурності. Домагання чи навіть заохочення асиміляції мусульманських прибульців стосовно нашої поведінки і традицій – не кажучи вже про релігію – визначають як велику несправедливість. Ідея рівності – як чуємо – вимагає, щоб ми остерігалися навіть згадувати, що віримо в вищість нашої культури. Парадоксальним чином, але європейська мультикультурна справа, що заперечує християнські корені Європи, спекулює власне християнською ідеєю загальної любові — аж в такій перебільшеній і нетривкій формі. Вона вимагає від європейців шляхетного самозречення. Вона змушує нас підтримувати колонізацію наших земель і занепад нашої культури, і цей колективний акт самопожертви на користь якоїсь нової народжуваної глобальної спільноти миру і процвітання має бути величною славою Європи двадцять першого століття.

Зростає недобросовісність

18. В такому мисленні є багато недобросовісності. Насправді більшість представників наших правлячих класів не мають жодних сумнівів щодо вищості європейської культури, але такі погляди не можна публічно свідчити, щоб не образити імміґрантів. А власне оцю вищість вони вважають умовою, що асиміляція настане природно і швидко. Іронічною луною тут – коли європейські правлячі класи засновують, що шляхом дії природних чи історичних законів "вони" неминуче стануть такі, як "ми", – звучить імперське мислення давніх часів – вони навіть уявити собі не можуть, що може бути цілком навпаки. Тим часом, щоб впоратися зі злощасною, але "тимчасовою" культуральною напруженістю, яко терапевтичний засіб використовують офіційну доктрину мультикультурності.

Посилюється технократична тиранія

19. Тут можна знайти ще більше недобросовісності, і то ще похмурішої. Впродовж останніх десятиріч щораз більша і більша частина нашого правлячого класу почала визнавати, що прискорена глобалізація лежить в її інтересах. Вони прагнуть розбудовувати понаддержавні інституції, які можна контролювати без незручностей національного суверенітету. Щораз краще видно, що "демократичний дефіцит" Європейського Союзу не є всього лиш технічною проблемою, яку можна виправити технічними засобами. Навпаки: цей дефіцит є фундаментальним курсом, і його запекло захищають. Леґітимуючись економічною необхідністю чи самостійним розвитком міжнародного законодавства з прав людини, наднаціональні мандарини з установ Євросоюзу конфіскують політичне життя Європи, на всі заперечення технократично відповідаючи: Нема альтернативи. Це м'яка, але щораз реальніша тиранія, з якою ми стикаємось.

Фальшива Європа крихка і безсила

20. Зарозумілість фальшивої Європи стає щораз явнішою, незважаючи на всі зусилля прихильників підтримати зручні ілюзії. Насамперед видно, що фальшива Європа слабша, ніж вважали. Популярні розваги і матеріальне споживання не підтримують громадського життя. Наші суспільства, позбавлені мультикультуральною ідеологією вищих ідеалів і бажань виражати свою патріотичну гордість, не можуть знайти в собі волі захистити себе. Більше того, риторика інклюзивності і безособова економічна система домінуючих гігантських міжнародних корпорацій не відбудовують громадянської довіри і суспільної коґезії. Знову ж таки, треба сказати відверто: європейські суспільства сильно зношені. Досить роздивитися навколо, щоб помітити все більше використання влади, соціальний менеджмент та індоктринацію освіти. Не тільки ісламський терор виводить озброєних солдатів на вулицю. Спецзагони поліції, виявляється, тепер необхідні для придушення агресивних антисистемних протестів, і навіть для приборкання натовпу п'яних футбольних фанів. Фанатизм наших вболівальників є відчайдушним сигналом глибокої людської потреби солідарності – потреби, яку у фальшивій Європі неможливо задовольняти іншим чином.

Утвердження культури відторгнення

21. Європейські інтелектуальні класи належать, на жаль, до основних ідеологічних прихильників чванства фальшивої Європи. Наші університети, безсумнівно, є гордістю європейської цивілізації. Але якщо колись вони старалися передавати новим поколінням мудрість попередніх віків, то нині більшість з них ставить знак рівності між критичним мисленням і нерозумним відторгненням минулого. Раніше дороговказом європейського духу була сувора дисципліна інтелектуальної чесності та об'єктивності. Однак за останні два покоління цей шляхетний ідеал змінився. Дисципліна мислення, що колись прагнула звільнити розум від тиранії домінуючої думки, переродився в самовдоволену і безрефлексійну упередженість щодо всього нашого власного. Така постава культурного відторгнення стала дешевим і простим способом бути "критичним". Протягом останніх поколінь це промують в аудиторіях, і воно стало доктриною, догмою. А кожного нового послідовника такого культурного кредо вважають "просвітленим" і духовно обраним. В результаті наші університети стали нині активними агентами постійної культурної деструкції.

Еліти нахабно демонструють свою доброчесність

22. Наші правлячі класи підтримують права людини. Займаються боротьбою зі зміною клімату. Проектують все глобальніше інтегровану ринкову економіку і єдину податкову політику. Моніторять прогрес щодо гендерної рівності. Стільки роблять для нас! Яке ж тут має значення, яким чином вони отримали свої посади? Яке ж значення має все більший скептицизм, з яким європейці ставляться до їхнього служіння?

Існує альтернатива

23. Цей зростаючий скептицизм є цілком справедливим. Європа нині здомінована безплідним матеріалізмом, що не може мотивувати жінок і чоловіків мати дітей та створювати сім'ї. Культура відторгнення позбавляє майбутнє покоління відчуття ідентичності. В деяких наших країнах є реґіони, в яких мусульмани користають неформальною автономією від місцевих законів – так, ніби вони колоністи, а не співчлени нашої нації. Індивідуалізм ізолює нас від самих себе. Глобалізація трансформує життєві перспективи мільйонів людей. Коли проти цього протестують, правлячі класи відповідають, що вони у своїй діяльності лиш враховують неминуче, адаптуючись до невблаганної необхідності. Жоден інший шлях неможливий, а кожен опір цьому — ірраціональний. Реальність не може бути інакшою. А хто заперечує це, кажуть вони, страждає на ностальгію, що заслуговує на моральний осуд яко расизм або фашизм. В міру того, як стають очевидними суспільні поділи і громадянська недовіра, в суспільному житті Європи наростає гнів і озлобленість, і ніхто не здатний сказати, чим це закінчиться. Ми не можемо вже довше йти цим шляхом. Ми мусимо відкинути тиранію фальшивої Європи. Альтернатива є.

* * *

Мусимо відкинути псевдорелігію

24. Робота оновлення починається з теологічного самопізнання. Універсалізм і універсалізуючі претензії фальшивої Європи показують, що вона є ерзац-р