• Оновлена країна

Свідома диверсія, некомпетентність чи байдужість?


Історія красномовно навчає нас, що формування якісного людського капіталу безпосередньо залежить від якості освіти і науки. Цей зв'язок і взаємозалежність настільки очевидні, що не потребують аргументованого доведення.


Традиційно, вже десятки років, Україна входить до переліку країн, де «діти міністра освіти навчаються у Великобританії, а родина міністра охорони здоров’я лікується в Німеччині чи Ізраїлі». Мова не йдеться про чинних очільників вказаних міністерств – це загальна ілюстрація довіри вітчизняних чиновників до нашої освіти і медицини (і не тільки).


Одразу зазначимо, що свої пропозиції й аргументи ми неодноразово направляли і до міністерства освіти, і до відповідного комітету ВРУ, пропонували свою участь у модернізації нормативно-правової бази й реалізації потенційних державних програм. Натомість, у відповідь, зазвичай, отримуємо стандартні й такі звичні для українських можновладців «не на часі», «немає коли цим займатися», «вирішуємо більш нагальні проблеми» і т.д.


Давайте разом розглянемо, які саме актуальні (на нашу думку) питання є ненагальними, передчасними й нецікавими для наших депутатів і міністерства, що покликані адмініструвати систему освіти і науки.


Освіта

Урядом Гройсмана було впроваджено низку змін до нормативно-правових актів, що регулюють освітню й наукову діяльність. Крім інших екзотичних нововведень, запроваджено 12-ти річну шкільну освіту, збільшено терміни здобуття вищої освіти й перебування в аспірантурі. Тож відтепер наші діти повинні 12 років навчатися у школі, потім 5-6 років у виші й для найбільш здібних ще 4 роки аспірантури. Від 17-ти до 21 року українські родини повинні нести на собі тягар забезпечення навчання власних чад.

Мовою цифр: школу наші діти закінчуватимуть у 18 років, університет у 23 роки, а науковий ступінь кандидата наук зможуть отримати не раніше, ніж у 27 років. Так, саме до 23(27)-річного віку наші діти перебуватимуть під батьківською опікою й фінансовим забезпеченням, що, крім іншого, відгукнеться на недоотриманні податків і зборів, посиленні процесів нівелювання інституту сім’ї, збільшенні пенсійного віку, скороченні ВВП у короткостроковій історичній перспективі тощо. Цей список ще довго можна продовжувати, але щоб не обтяжувати читача лише зазначимо – у найближчому майбутньому наші діти розпочнуть самостійне доросле життя не у 20-23 роки, а щонайменше на 5 років пізніше.


Тож ми наполягаємо на необхідності повернення до 10-ти річного терміну середньої освіти, а з огляду на втрату інтересу дітей до процесу пізнання, слід переглянути концепцію шкільної освіти й зменшити чисельність класів до 12 учнів, що дозволить педагогам більш якісно працювати й оцінювати рівень знань школярів. Такі умови потребують не скорочення кількості шкіл, а будівництва нових. Якщо державі потрібні талановиті й вмотивовані громадяни, вже зараз слід подбати про створення умов для виховання інтелектуально-потужної нації.


Наука

Завдяки недалекоглядній політиці тогочасного МОН українські науковці зобов’язані писати результати своїх досліджень лише іноземними мовами (переважно англійською) й публікуватися у виданнях, що належать приватному капіталу – компаніям Scopus та Web of Science. Крім того, що Scopus та Web of Science представлені переважно у таких країнах, як наша, бо жодна (!) розвинена держава не користується послугами цих комерційних організацій – доступ до публікацій вітчизняних вчених є платним (вимагає окремої підписки), а публікації зберігаються на серверах Scopus та Web of Science за межами України.

Таким чином, українська держава забезпечує безкоштовну освіту, виховує наукові кадри, а результати роботи наших науковців пожинає іноземна комерційна компанія під виглядом міжнародної науково-метричної бази, а саме: 1) українські вчені публікуються англійською мовою у закордонних виданнях для того, щоб ці публікації в подальшому продавати українським університетам; 2) основними бенефіціарами цього процесу є власники Scopus та Web of Science – науковометричної платформи, франшизою якої у Східній Європі володіють російські компанії; 3) праці українських вчених, опубліковані у Scopus та Web of Science не зберігаються в українських бібліотеках, архівах, депозитаріях чи сайтах, а стають власністю зарубіжних комерційних організацій й наступні покоління українців не матимуть до них безкоштовного доступу. Крім того, що це призводить до знищення й маргіналізації української наукової мови, такі дії української влади сприяють відтоку наукового потенціалу за кордон. «Якщо мене, на моїй Батьківщині, примушують публікуватися іноземною мовою, яку більшість громадян не розуміє, то мені вже краще займатися наукою у тій країні, де ця іноземна мова є основною» (с).


Задумайтеся, кого зацікавлять англомовні публікації вітчизняних філологів, літературознавців, юристів, політологів, соціологів чи природничників, які досліджують біосферу р. Дніпро або, наприклад, малих річок України. Кого, крім українців, рідна мова яких не англійська.


Ще раз нагадаємо: освіта і наука є ключовими інституціями покликаними для формування якісного людського капіталу – основного ресурсу держави.

Втратимо науку, спаплюжимо освіту – втратимо якість людського ресурсу.


ДумайТе

38 перегляд0 коментар