• Оновлена країна

Спотворений геном української нації



З огляду на доволі коротку історію новітньої незалежної України можна заключити ряд безперечних висновків, аналіз яких дозволить уникнути повторення помилок й врешті-решт, сформувавши стабільну політичну систему, зосередитися на культурному й економічному зростанні.

Висновок перший – українці патологічно не довіряють владі, не мають поваги до владних інститутів, вважають чиновників трутнями і баластом. Кого б ми не обрали й чого б нам це не коштувало, ми досить швидко перетворюємо вчорашніх героїв на неприятелів, зрадників і корупціонерів. У всьому вбачаємо конспірологічні змови, схеми, тіньові оборудки й прихований інтерес міфічних «володарів світу». Владу українці сприймають, як ярмо, яке ми змушені нести в супереч нашій волі й інтересам. Відповідне ставлення і до податків, бо їх споживають ті, хто нас «поневолив». Такі «цінності» ми закладаємо нашим дітям, передаємо з покоління в покоління й одночасно мріємо про велику Україну, згадуємо українських класиків і нарікаємо на нещасливу долю нашого народу.

Одночасно, значна частина українців з легкістю продає свій голос «за гречку» або голосує «в сліпу» не переконавшись чи відповідають цінності кандидата очікуванням власника бюлетеня. Ми довіряємо політичній рекламі й обираємо представницьку владу за примітивним алгоритмом з переліку представлених телебаченням кандидатів. Загалом, ми добровільно відокремлюємося від політичного процесу і хочемо, щоб зміни в країні відбувалися без нашої участі.

Висновок другий – українці позитивно ставляться до корупції. Негатив проявляється лише тоді, коли хабарі вимагають від нас. Але коли корупційна рента становить частину нашого власного доходу – корупція сприймається, як невід’ємна складова вітчизняної культури – т.зв. «українські реалії». Тож корупція – це, перш за все, відповідальність суспільства, а не лише влади. Хабарі сплачуємо ми чиновникам, а не навпаки.

Те ж стосується і корупції в правоохоронній/судовій системі. Якби клієнти не вимагали від адвокатів «швидких рішень», останні б не шукали можливості «домовитися» зі слідчими/прокурорами/суддями.

Варто нагадати, що на початку зародження сталих корупційних схем та традицій, коли окремі (тоді, це була переважна меншість) чиновники збагачувалися, більшість з нас споглядали за ними з острахом, очікуючи їх неминучого покарання. Але з часом, переконавшись, що й покарання можна позбутися завдяки корупції – на зміну остраху прийшла заздрість і невпинне бажання долучитися до процесу, стати частиною корупційної системи, зайняти (придбати) відповідні посади, досягнути бажаного рівня влади, бо корупційне збагачення – це найефективніший спосіб покращення свого матеріального стану. Ніяких тобі інвестицій, кредитів, боргів, податків – навіщо займатися бізнесом, якщо можна стати «партнером» у будь-якому бізнесі.

Висновок третій – значна частина українців позбавлені національної гідності, любові до Батьківщини й поваги до власної землі. Особливо, це помітно за кордоном. Кожен другий українець зневажливо відзивається про Україну, українців та майбутнє нашої країни. Часто ми хочемо себе відокремити від української нації, не бути частиною народу й здаватися іншими, ніж ми є насправді. За межами країни ми поважаємо закон, не порушуємо ПДР, поводимося ввічливо, не кидаємо сміття під ноги й смирно чекаємо в чергах. Лише вдома дозволяємо собі слідувати настановам комуністичної ідеології – «все навкруги народне, все навколо нічиє» або «на роботі ти господар, а не гість, вкради додому хоча б гвіздь», або «Україна рідна мати – не вкрадеш, не будеш мати». Сьогодні можна впевнено сказати, що антиукраїнська політика СРСР було доволі ефективною і дієвою. Зовнішнім силам вдалося переконати українців у меншовартості, недолугості й провінційності. Нігілізм, популізм, корупція, кумівство, міщанство стали невід’ємними рисами українського народу. Зараз лише де-не-де можна узріти паростки відновлення всесвітньовідомої української господарності, працьовитості, майстерності, творчості й культури.

Перед нами стоять неабиякі виклики відновлення взаємної поваги, політичної культури і правосвідомості; відновлення західного способу мислення, прогресивної наукової думки, національного мистецтва, літератури, освіти.

Позбавлення від совєтських антицінностей «русского мира», ідеології колективізації, верховенства Москви й привитого комуністами переконання щодо нездатності українців до самостійності, незалежності, суб’єктності є першочерговими викликами на шляху розвитку та процвітання вільної України.

Оздоровившись від цих важких (смертельних) захворювань ми зможемо сформуватися як цілісний організм, нація, незалежна повноцінна держава у складі розвинених європейських країн.

Тож закликаємо усіх свідомих, небайдужих громадян до взаємоповаги, взаємодопомоги, єдності, спільності й відповідальності, яка є передумовою свободи.

Далі буде

22 перегляд0 коментар